Відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов’язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску, регулюються виключно Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).
Згідно з п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є: зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).
Частиною першою ст. 10 Закону № 2464 визначено коло платників, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску та умови за яких таке право надається.
Відповідно до частини першої ст. 10 Закону № 2464 право на добровільну сплату єдиного внеску мають, зокрема, особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 51 частини першої ст. 4 Закону № 2464, в тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, – виключно на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Отже, згідно зі ст. 10 Закону № 2464 особа, що перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, не має права на заключення договору про добровільну сплату єдиного внеску.